Кавярні і кнайпи львова

Мало хто знає, що навчив пити каву європейців наш земляк галичанин Юрій Кульчицький. Саме він відкрив в кінці 17 століття першу в Австрії кав’ярню, яка називалася «Під синьою пляшкою». Наш львівський аналог практично відтворює вигляд і атмосферу тієї кав’ярні. Правда, доведеться трохи попрацювати щоб її знайти – вхід в кав’ярню захований в маленькому внутрішньому дворику старовинного будинку початку 16 столітя. Перше, що відразу дивує – буквально крихітні розміри кімнатки з низькими склепіннями, відкритою цегляною кладкою стін, автентичною, цегляною (знову ж таки) підлогою.

У кав’ярні панує напівтемрява – зал освітлюють свічки, що стоять на столиках (адже за часів Кульчицького електрики не було). На стіні портрет людини в турецькому одязі і червоній фесці – це і є славно відомий Юрій Кульчицький, засновник європейських кавових традицій. Все тут просочене духом старої бабці Австрії і якоюсь ностальгією за часах, що пішли. І старий прикордонний стовп Австрійської імперії, що знаходиться в кав’ярні, є швидше, символом не розмежування територій, а розділення часів – минулого і сьогодення. Фішкою закладу є фондю – м’ясне і шоколадне(судячи з відгуків відвідувачів – не залишає байдужим нікого).

Особливість цього закладу полягає в тому, що це є перша кав’ярня відкрита у Львові на початку 19 століття. І діє вона і до сьогоднішнього часу. Слово «віденська» в назві не випадково – адже традиція пити каву до Львова прийшла саме з Відня. Власне, як і в більшість інших європейських міст. Саме у Відні виник і дуже швидко поширився по всій Європі, так званий «віденський стиль» кав’ярень. Для цих кав’ярень характерна певна строгість і продумана простота, можна навіть сказати, якийсь аскетизм в інтер’єрі. Дуже лаконічно, але із смаком. Невеликі столики, віденські (а які ще?) стільці, холоднуватий колір стін, підшиті різні друкарські виданя, непомітні фотографії в рамках на стінах. Саме так зустріне вас львівська «Віденська кав’ярня», адже вона до цього дня є своєрідним зразком і еталоном класичних кав’ярень старого Відня.

Заради справедливості, треба відзначити, що «віденських» кав’ярень, на сьогоднішній момент, не так вже багато у Львові. Більш розповсюдженні кав’ярні, так званого «варшавського» типа, що стали популярними на території Польщі після 1 світової війни. Вони відрізняються яскравішим і насиченим інтер’єром, з великою кількістю дрібних деталей, елементів декору, нашаруваннями різних речей і дрібничок, що роблять атмосферу такою затишною і домашньою. Як правило, тут немає єдиного стилю — все дуже різнопланове, але при цьому досить гармонійно. У таких кав’ярнях немає відчуття манірності і якоїсь світськості (властивою, поза сумнівом, віденським кав’ярням), тут більше тепла і душевності.

Як жартують сучасні львів’яни, австрійський імператор Франц-Йосиф, це єдиний правитель, який догодив галичанам за всю історію. Любов і пошана до нього і до його красуні дружині, австрійській імператриці Єлизавети (у народі більше відомою як Сісі), безмежна до сьогоднішнього дня. Недивно, що у Львові є кав’ярня, з такою, на перший погляд, незрозумілою назвою ЦК «Локаль». Розшифровується все дуже просто: ЦК – Цісарська (імператорська) Кав’ярня, а слово «локаль», перекладається як заклад. Ось і виходить, що приблизно це можна перекласти як ресторан австро-угорських монархів.

Інтер’єр кав’ярні декілька стриманий і строгий – в кращих традиціях старої, доброї Австрії початку 20 століття. Невеликі столики на 2-3 людини, на стінах портрети Франца-Йосифа і членів його родини, карта Галичини 1868 року. Виникає бажання сісти, поринути в атмосферу кав’ярні, і спробувати перенестися на сто з гаком років назад, коли Львів був столицею Королівства у складі Австрії і відблиск величі, багатства і блиску імперії діставався і нашому місту.

Цю кав’ярню доведеться трохи пошукати – вона розташована в деякому віддаленні від популярних туристичних маршрутів (у цьому є свій плюс – під час напливу туристів, коли в львівських кав’ярнях неможливо знайти вільний столик, там є шанс сісти). Але витрачені на пошук зусилля не будуть марні – кав’ярня є продовжувачем традицій відомої і культової кав’ярні, що відкрилася у Львові на початку 20 століття. Назва закладу «Штука» («мистецтво» — з польської), повністю виправдовувало себе – тут любила збиратися місцева творча богема – письменники, поети, художники . Інтер’єри кав’ярні були справжньою галерею живопису – всі стіни були обвішані картинами львівських художників, які любили заходити в цей заклад.

Під кожною картиною висів цінник – будь-яку можна було купити. Щоб залучити художників господар виставляв їм безкоштовну каву. Чим (як жартували львів’яни) невблаганно наближав крах свого закладу. Кав’ярня, на жаль, не пережила важкий період першої світової війни і відродилася лише зараз. Невеликий зал, оформлений в стилі модерну з автентичними, кахельними печами. На стінах картини сучасних, львівських художників (виставка міняється кожного місяця – на стінах передбачені спеціальні карнизи, для швидкої зміни експозиції), відреставровані трафаретні розписи стелі початку 20 століття. Додайте до цього регулярне проведення різних творчих зустрічей і вечорів – літературних, музичних, і можна сміливо говорити про спадкоємність традицій і про збереження духу і атмосфери старої «Штуки».

У Львові цим загальним поняттям об’єднують дві сповна самостійні кав’ярні, що знаходяться в будівлі творчого об’єднання «Дзиґа», своєрідної Мекки для творчої, львівської інтелігенції. На сьогоднішній момент — це культове місце, яке має свою сторінку у Вікіпедії. «Дзиґа» веде своє літочисленні з 1993 року і займається підтримкою і розвитком сучасного мистецтва. Перед входом вас зустріне найменший пам’ятник у Львові – пам’ятник посмішці (не дивуйтеся, але це риба з людським обличчям, розтягнутим в посмішці). На першому поверсі розташована галерея, з постійно змінними, часто своєрідними і андеграундними виставками, відвідати які можна безкоштовно. Саме тут розташована перша кав’ярня, з незвичайною назвою «Під клепсидрою». Клепсидра — це водяний годинник, принцип дії якого зрозуміти не так просто, як не просто зрозуміти, чому кав’ярня саме так називається.

У самому інтер’єрі, цього годинника ви не знайдете, проте вас порадує велика кількість картин розвішених на стінах з відкритою цегляною кладкою і невимушена творча атмосфера відомої львівської арт-кав’ярні. На другому поверсі розташована кав’ярня «Квартира № 35», атмосфера якої нагадує музичний салон кінця 19 століття з незмінним концертним роялем у кутку. Тут традиційне місце зустрічі львівських джаз і етно клубів. А кожен вечір тут звучить жива музика – джаз, рок, фолк. Головне, жодної попси.Столики літнього майданчика стоять прямо на старій, львівській бруківці на одній з найколоритніших львівських вулиць, що зберегла свій середньовічний шарм і чарівність – Вірменській.

Прогулюючись по старому місту, ви, швидше за все, не звернете увагу на цю кав’ярню і пройдете повз. А даремно. Це заклад — кавова легенда Львова. Відкрита вона була в далекому 1979 році і працює до цього дня. Старі львів’яни з ностальгією згадують ті часи, коли сюди вишиковувалася черга за кавою і «хвіст» черги «виповзав» далеко на вулицю. Це було місце зустрічі радянської «богеми» — нестандартної молоді, хіппі, музикантів, поетів, художників.

Особливість сучасної «Вірменки» в тому, що вона майже не змінилася – ні інтер’єри, ні атмосфера, ні кава. Правда заходять сюди тепер в основному львів’яни, що знаються на добрій каві і не спокушаються новими, «попсовими» кав’ярнями, які так люблять туристи. Фішка закладу – кава «по східному», яку варять тут відмінно.

Якщо ви любите вінтажний стиль, то вам сюди. Кав’ярня, що складається всього з двох невеликих кімнат, розташована в старому будинку 18 століть. І потрапляючи до кав’ярні, створюється стійке відчуття, що тут нічого не міняли з тих давніх часів – дерев’яна, скрипуча підлога, нерівні, старі стіни, різношерсті, потерті, антикварні меблі, килими з минулого століття. Але при цьому, виникає відчуття спокою і затишку, якоїсь особливої душевності. Не покидає відчуття причетності до чогось давнього і старовинного. Над цим інтер’єром – старовинно-потертим, працював відомий львівський художник Володимир Костирко.

Рука майстра-професіонала в оформленні кав’ярні, звичайно ж, відчувається. У меню хороша колекція європейських вин (недаремно в назві кав’ярні є слово«вінотека») у поєднанні з італійською кухнею. Ну а фішкою закладу (на наш погляд) є літній майданчик, розташований на невеликій старовинній площі. Сидячи за філіжанкою кави, ви насолоджуватиметеся красою відразу двох львівських шедеврів – Латинським кафедральним собором і перлиною ренесансу – Каплицею Боїмов. Її старі, темні стіни покриті різьбленням на тему Пристрастей Господніх, не залишають байдужим нікого.

В 19 столітті у Львові стало модно називати невеликі, вузькі проходи між будинками, новим французьким словом «пасаж». Як правило, там розташовувалися магазинчики і кав’ярні. У одному такому старому пасажі, що сполучає площу Ринок і вулицю Театральну, і розташована дуже затишна кав’ярня «На бамбетлі». Щоб зрозуміти, що ж означає це дивне слово «бамбетль», треба зайти в середину і вмоститися на м’яких і строкатих подушках, розкиданих на невеликих дерев’яних канапах. Ось ці старі канапи, що є головною родзинкою інтер’єру кав’ярні, і є «бамбетль». Хто знає німецьку, в принципі можуть здогадатися як утворилося це сильно перекручене слово: bank betten – лавка, ліжко. Такі дерев’яні лавки-ліжка були дуже поширені на території Галичини в 19 столітті.

В основному, звичайно, в сільській місцевості – вдень це була лавка, а увечері вона розкладалася (за принципом сучасних диванів), слався солом’яний матрац, і виходило ліжко. Отже якщо вас розморить, і ви захочете прилягти на такій канапі, це виглядатиме і сприйматиметься абсолютно нормально, як персоналом, так і відвідувачами кав’ярні. Чим, звичайно, багато хто і користується. Окрім цього плюса, ви ще отримуєте по домашньому затишний інтер’єр в галицькому, декілька сільському стилі, теплу, невимушену атмосферу і величезний вибір всіляких напоїв і коктейлів на основі кави. (Спробуйте «Щастя» — це дійсно щастя). А влітку ви дістаєте можливість посидіти на зовнішньому підвіконні що виходить у внутрішній дворик – різноколірні подушки забезпечать вам м’якість, а вигляд старенького дворика, створить додаткову атмосферу.

Тепла атмосфера цієї кав’ярні сподобається тим, хто любить старі, вінтажні речі і ті відчуття і настрій, які вони викликають. На перший погляд, все в закладі трохи різношерсте, зібране з різних блошиних ринків – старі, антикварні меблі, такого ж віку залізничні ліхтарі, гасові лампи, справжній патефон, годинник, покажчики поверхів польською мовою. Насичений, цегляний колір стін, з яких де інде так красиво “обвалилося” тинькування; білі, кручені дроти, що тягнуться прямо по стінах; канапа, зроблена з 2 спинок старого, залізного ліжка.

Але дивно, все разом це створює дуже гармонійний і затишний інтер’єр, в якому хочеться залишитися. В центрі великої кімнати поставлені дерев’яні, старі креденси (так у Львові називають буфети), які розділяють простір на невеликі, трохи відособлені зони з маленькими столиками. Слово хліб і вино в назві кав’ярні фігурує не випадково – фішкою закладу є свіжоспечений хліб, до якого можна підібрати різні мачанки (соуси) і багата карта вин.

Назва кав’ярні «Фіксаж» (розчин якій закріплює фотографічне зображення), відразу ж пояснює ідею і тематику цього закладу. Тут зібрана величезна колекція ретро фототехніки, яку збирали і створювали близько 40 років. Це свого роду вражаючий зразок любові і пристрасті людства до колекціонування.У інтер’єрах кав’ярні представлено близько 500 старих фотоапаратів з колекції господаря закладу (вся колекція складає близько 1 000 одиниць). Персонал кав’ярні із задоволенням розповість вам про апарати, що зацікавили вас, відповість на питання і навіть дозволить акуратно помацати музейні експонати.

Інтер’єр кав’ярні можна вивчати і розглядати досить довго, головне не пропустите справжню фоторушницю (згадайте мисливця Шарика із старого, доброго мультика про Простоквашино). А після, сідаєте в старе, антикварне крісло біля панорамного вікна, замовляєте каву і насолоджуйтеся. За вікном метушливе 21 століття, а атмосфера кав’ярні нагадуватиме вам, що зовсім недавно життя не було таке швидке і динамічне, і людина з 20 століття, зробивши знімок, лише після досить тривалого часу, могла зрозуміти чи вдало він заФіксував якійсь момент свого життя.

Бажаєте отримати два задоволення відразу – пити каву і насолоджуватися мистецтвом? Тоді вам у Фреску – назва заклада говорить про те, що милуватися ви будете фресками 1780 року, які прикрашають інтер’єр кав’ярні. У далекому 18 ст., в будинку, в якому зараз знаходиться кав’ярня, був готель з рестораном на першому поверсі. Для цього ресторану і були зроблені фрески в модному на той час стилі рококо. Кожне наступне століття приносило нову моду і новий декор і фрески зникли під величезною кількістю нових нашарувань. Сучасні

власники кав’ярні, затіявши ремонт, дісталися до первинного шару і виявили дивом уцілілі фрагменти. Була проведена чудова і фахова реставрація, результат якої ви можете спостерігати сидячи в кав’ярні за філіжанкою кави і смачною галицькою випічкою. Меню а за ним і рахунок, вкладені в стару книгу (це може бути Чарльз Діккенс, Лев Толстой або Микола Гоголь) що б ви змогли поринути в світ літератури, чекаючи замовлення. Фішка закладу (окрім фресок) – шоколадні цукерки ручної роботи зроблені за старою рецептурою.

Ресторан розташований в маленькому дворику Вірменської церкви в колишній будівлі одного з перших банків Львова. Банк-ломбард діяв тут з 17 ст. до його закриття радянською владою в 1940 році. Ресторан, інтер’єри якого, відтворюють атмосферу банківської солідності, стабільності і багатства, зберіг за собою середньовічну назву банку Mons Pius. Ресторан славиться своїм живим пивом, рецепт якого спеціально був розроблений на знаменитій львівській пивоварні і стравами найбільш відповідними саме до пива.

Обов’язково спробуйте популярний на Галичині напій — гжанець, пивний еквівалент традиційного глінтвейну (тепле пиво із спеціями і сиропом). Загляньте в середньовічний сейф, що зберігся, і відшукайте портрет одного з директорів банку Яна Мардіросевіча, якій довів банк до банкрутства своїми грошовими махінаціями і влаштував самий великий фінансовий скандал в історіі нашого міста.

Цей ресторан можна назвати компанійським закладом, адже слово «кумпель» на Галичині означає товариш по випивці, витівкам, жартам і веселому проведенню часу. У ресторані обов’язково варто спробувати пиво, яке варять лише для мережі «Kumpel ‘Group», ретельно піклуючись про його якість і смак. І своєю кухнею, що втілила кращі традиції галицької культури і автентичної місцевої кухні.

Тут ви зможете спробувати традиційні блюда приготовані за старими галицькими рецептами — флячки, часникову зупу, метрову ковбасу, копчену голонку, карманадлю і інше. Інтер’єр закладу, створений відомим львівським художником Володимиром Костирко, створює атмосферу класичного паба на рубежі 19-20 століть.

Ресторан присвячений історії родини Бачевських, відомої у Львові з 1872 року, завдяки своїй лікеро-горілчаної фабриці, що виробляла прекрасну продукцію — всілякі наливки, настоянки, коньяки. Продукція Бачевських була настільки якісною, що неодноразово завойовувала 1 місця на різних престижних європейських виставках. І зараз, в цьому ресторані, ви зможете спробувати і оцінити 45 видів продукції власного виробництва.

Також в ресторані акцент зроблений на хорошій традиційній галицькій кухні. Особливо вас здивує незвичайна, можна сказати, креативна подача страв.Ви можете вибрати зал відповідно до вашого вподобання — оранжерея, з тропічними рослинами, єврейський зал, зал в буржуазному стилі часів Австро-Угорщині, зал в підземеллі або в теплу погоду, відкриту терасу.

Цей заклад позиціонує себе як кулінарна студія з авторською кухнею. Це своєрідний мікс з європейської та української кухонь — в меню і український борщ, який подають в буханці хліба і класичний салат «Цезар». Словосполучення «кулінарна студія», певний натяк, на те, що кухарі тут творять, креативлять і використовують всякі нестандартні прийоми і підходи в приготуванні їжи. Інтер’єри ресторану для поцінювачів оригінального — відкрита цегляна кладка стін, масивні, дерев’яні меблі, світильники з друшляків, що дають приглушене, м’яке світло.

Все це створює тиху, затишну обстановку. Ресторан розташований в невеликому дворику-проході, що сполучає дві львівські вулиці, і має майже таку ж назву як і сама вулиця — проїзд Крива Липа. Назва не випадкова — в центрі дворика дивом збереглася величезна, стара липа. Це дерево, все що залишилося від величезного ботанічного саду, створеного тут в 19 столітті відомим львівським ботаніком Йосифом Маером. Сам дворик-проїзд, досить колоритний і влітку тут можна посидіти на літній терасі ресторану.

Це — невеликий острівець не туристичного Львова в самому центрі міста. Не попсовий і не розкручений — знайти його не так просто. Розташований в справжніх середньовічних підземеллях колишнього монастиря бернардинців. Та і до того ж, є незвичайним гастрономічним проектом сучасного Музея Ідей — відповідно потрапити до ресторану можна через виставковий зал музею, де представлені вироби із скла ручної роботи. Спускаючись в колишні чернечі підземелля, ви потрапляєте в автентичну атмосферу справжньої середньовічною трапезної — старовинні склепіння, масивні дубові меблі, ковані вироби, предмети середньовічного побуту, льняні скатерті і напівтемрява яку створюють світильники, стилізовані під старі гасові лампи.

І відчуття випадання з реальності сучасного світу — немає мобільного зв’язку, інтернету, телевізора, лише приглушений спів ченців (у запису ))). Дуже смачна автентична галицька кухня з певним середньовічним акцентом. По суті, в ресторані пропонують спробувати те, що їли за старих часів люди, що жили на цих землях. Їжа подається в глиняному посуді, стилізованому під середньовічний. Однією з фішок закладу, є наливки власного виробництва.

Потрапити до Америки 20-х років тепер можна і у Львові. Правда доведеться трохи пошукати це законспіроване місце. Львів продовжує дивувати – цього разу баром “для своїх”, попасти в який досить складно. Приміщення бару знаходиться на 2 поверсі десь в закапелку старого львівського дворика. Це новий формат для Львова – якій копіює формат таємних американських барів speakeasy bar, що виникли в США за часів “сухого закону” в 1920-30 -х роках. Тоді з’явилася величезна кількість підпільних закладів, де збиралися лише “свої”. Всі відвідувачі знали один одного в обличчя і в такій розслабленої атмосфері могли спокійно випивати. Але навіть там замовлення алкоголю робили пошепки – звідси і назва закладів speak easy (говорити тихо). Особливістю львівського бару є величезна коктейльна карта (близько 200 позицій на 38 сторінках

меню, адже девіз бару: “немає коктейля, який ми не можемо приготувати”), кухня (шеф-кухар з Італії) і джаз. Бар є своєрідним майданчиком для клубних виступів джазових виконавців – 3 рази на тиждень в барі відбуваються живі концерти джазової музики. Також тут зібрана велика колекція старовинних книг, а напої подають в посуді кінця 19 – початку 20 століть виробленого в Англії, що б підтримати атмосферу барів того часу. Інформація для бажаючих потрапити: рай для гурманів, поцінювачів хорошого алкоголю і чудового джазу – Libraria speak easy bar, знаходиться в провулку між вулицями Вірменською і Лесі Українки. Орієнтир для присвячених – на стіні будинку зображення Сергія Параджанова з написом “книги забутих предків”. Від нього повертаєте у дворик і заходите відразу в 1 двері і піднімаєтеся на 2 поверх.