Особливістю будівництва середньовічних, європейських міст було обведення потужною, оборонною стіною території самого міста для захисту. Розміри міста закладалися і визначалися с самого спочатку – відносно Львова це була територія 600 х 600 метрів. Місто, розширюватися, розбудовуватися за межі своїх фортифікацій не могло – будувати і жити за межами стін було небезпечне, будувати другу лінію оборони було фінансово дуже складно. Населення міста з кожним десятиліттям і століттям збільшувалося, а ось розміри міста ні. Щоб зрозуміти з якою проблемою зіткнулися львів’яни, досить привести дві цифри – коли середньовічний Львів був закладений в 14 ст., на його території проживало 1.5 тис. мешканців, а через 400 років, в 18 ст., на цій же самій території вже проживало 25 тис. Земля була на вагу золота – буквально кожен сантиметр йшов під забудову. Це і привело, кінець кінцем, середньовічні міста до того вигляду і до тієї атмосфери, якій ми зараз дивуємося і захоплюємося – дуже щільна забудова: немає проходів між будинками, вузькі вулички, малюсінькі площі.

Така забудова приводила до виникнення певних проблем і особливостей проживання. Вічний морок вузьких вулиць приводив до того, що в будинках практично не було світлих, сонячних кімнат. Люди жили в похмурих і сирих приміщеннях. Однією з головних проблем були часті пожежі – будинки стояли дуже щільно до один одного і спочатку були дерев’яними. Досить було спалахнути всього лише одному будинку, як в моментально пожежа поширювалася на все місто. Так сталося у Львові в 1527 р., коли практично згоріло все готичне, дерев’яне місто. З цієї миті, у Львові, дозволялося будувати будинки лише з каменя, які жителі стали називати “камяніцямі”.

Наступною проблемою була антисанітарія – каналізаційна система була недосконалою, часто відходи просто виливалися на вулицю.

Щодня в місто в’їжджала величезна кількість купців, щоб торгувати на площі Ринок – до вечора, після них залишалося купа сміття і відходів після коней і волів. Все це перетворювало міські вулиці на непрохідні болота – жителі носили спеціальні колодки, дерев’яні дощечки на платформі, які шкіряними ременями прив’язували до взуття.

Величезна кількість кладовищ на території міста, де при похованні не дотримувалися певних норми – поховання були “багатошарові” (кладовища як і місто не могли розширюватися) і через якійсь час міазми з кладовищ стали поширюватися по всьому місту, отруюючи повітря і воду в колодязях.

Часті епідемії (чума, холера, віспа) – страшні гості середньовічного Львова. В ті часи, такі епідемії могли забрати половину міста. Середньовічний хроніст Львова пише, що під час епідемій зараза була такою сильною, що птах, якій пролітав над містом, падав мертвий.

Все це разом, в щільно забудованому місті, сприяло поширенню різних інфекцій. Додамо до цього часті облоги міста – татарами, турками, запорізькими козаками, шведами. Регулярного війська у Львові не було – це було дуже дорого, утримувати професійних військових. Кожен чоловік, що жив в місті, зобов’язаний був пройти військовій вишкіл і захищати місто, під час різних нападів. Ну і нарешті, рівень медицини. Послуги дипломованого лікаря коштували досить дорого. Дуже часто зверталися по допомогу …до цирульників (перукарів). У їх компетенцію входило не лише поголити і постригти, але і пустити кров, вирвати зуби, приготувати порошки або мазі (вони лікували шкірні і венеричні хвороби). Людей, хворих чумою або проказою, не лікували. Заражених, ще живих відспівували в церкві и відправляли помирати до лепрозорію за містом.

Особливістю проживання в середньовічному європейському місті, було розташування кладовищ на території міста, обмеженого міськими стінами. Місто не могло розширюватися – не могли розширюватися і кладовища. На невеликому клаптику землі, століттями ховали городян, що проживають в місті. Поховання були багатошаровими, і через якійсь час жодних санітарних норм вже не дотримувалися. Вважається, що в середньовічному Львові, розміри якого складали 600 х 600 метрів, було 7 кладовищ. Кладовища, як правило, розташовувалися довкола храмів і монастирів – земля довкола них вважалася освяченою. Хроністи того часу відзначали, що через декілька століть таких поховань, у Львові стояв запах тліні а воду з міських колодязів пити було небезпечне (через ґрунтові води все “нехороше” з кладовищ стало потрапляти до колодязів).

Кладовища ліквідовувала австрійська власта в кінці 18 ст., коли Львів увійшов до складу Австрії. Документи того часу відзначають що з кожного з 7 кладовищ було вивезено близько 70 возів праху. Нова влада заснувала нові кладовища вже за межами міста і заборонили ховати в межах Львова. (Тоді ж і виникає знамените, на сьогоднішній момент, Личаківське кладовище – пантеон львівської слави).

Від середньовічних кладовищ у Львові практично не залишилося і сліду, за винятком унікальної каплиці Боїмів біля Латинського костелу. Представники львівської знаті, будували на кладовищі родинні усипальні, де ховали всіх членів свого сімейства. Як правило в такі каплиці вкладалися великі гроші і запрошувалися відомі архітектори, щоб ні у кого не виникло сумнівів з приводу заможності і величі роду (середньовічний еквівалент яхти Абрамовича). На сьогоднішній момент, каплиця Боїмів, є особливою перлиною епохи Ренесансу 17 ст. яка дивує і захоплює своєю красою. А ось збереглася вона випадково – її повинні були знести, як і всі інші каплиці, коли ліквідовувалися кладовища. Але, на той момент до каплиці, вже був прибудований житловий будинок (у Львові, оточеному оборонною стіною, землі катастрофічно не вистачало) і стало зрозуміло, що якщо прибрати каплицю може звалитися будинок. Австрійці, залишили каплицю, як певну підпору для сусіднього будинку, зберігши тим самим особливий шедевр архітектури.